5 несподіваних фактів про хокей, які здивують навіть далеких від спорту

Хокей зда­є­ться суча­сним і добре зна­йо­мим спор­том: лід, шайба, клю­чки, шале­на швид­кість. Але за цим видо­ви­щем хова­є­ться зна­чно див­ні­ша й ста­рі­ша істо­рія, ніж може зда­ти­ся. У ній є забо­ро­ни, коро­ви, трав­ми й навіть дитя­чі ліже­чка з трофеїв.

Ось п’ять фактів про хокей, які вихо­дять дале­ко за межі стан­дар­тних транс­ля­цій і тур­нір­них таблиць.

Хокей забороняли ще в Середньовіччі

Хоча суча­сний хокей на льоду сфор­му­вав­ся в Канаді у XIX сто­літ­ті, ігри з клю­чка­ми та м’ячами існу­ва­ли задов­го до цього. У Середньовілччі в них грали про­сто в полі, на льоду й навіть верхи на конях — саме так з’явилися хокей на траві та поло.

Проблема була в тому, що такі роз­ва­ги вва­жа­ли­ся надто небез­пе­чни­ми. У XVI сто­літ­ті в ірланд­сько­му Голвеї гру з клю­чка­ми офі­цій­но забо­ро­ни­ли — влада прямо писа­ла, що мета­н­ня малень­ко­го м’яча за допо­мо­гою палиць шко­дить поряд­ку й здоров’ю. Дозволяли лише ганя­ти вели­кий м’яч ногами.

В Англії ситу­а­ція була ще жорс­ткі­шою: там забо­ро­ня­ли навіть фут­бол, вва­жа­ю­чи його «пле­бей­ською грою», яка псує коро­лів­ське майно.

Перші шайби робили з коров’ячого гною

Сучасна шайба з вул­ка­ні­зо­ва­ної гуми — резуль­тат дов­гих екс­пе­ри­мен­тів. У XIX сто­літ­ті в Канаді на льоду часто грали… замо­ро­же­ни­ми кор­жи­ка­ми коров’ячого гною. Їх загор­та­ли в шкіру, щоб вони не роз­си­па­ли­ся після пер­шо­го удару.

Такий сна­ряд витри­му­вав макси­мум одну гру. Потім про­бу­ва­ли дерев’яні шайби, навіть ква­дра­тні, але вони вияви­ли­ся незру­чни­ми. Зрештою зупи­ни­ли­ся на гумі — спо­ча­тку про­сто роз­рі­за­ли кау­чу­ко­ві м’ячі нав­піл. Саме так з’явилася форма, яку ми зна­є­мо сьогодні.

Судді подавали сигнали коров’ячими дзвониками

Сьогодні сви­сток — сим­вол спор­тив­но­го суд­дів­ства. Але в хокей він при­йшов не одра­зу. Металеві свис­тки на моро­зі були про­бле­мою: губи про­сто при­мер­за­ли до них.

Один із відо­мих хокей­них рефе­рі на прі­зви­сько Старий Ваг вирі­шив пита­н­ня по-сво­є­му — почав вико­ри­сто­ву­ва­ти коров’ячий дзво­ник. Він був гучний і не вима­гав кон­та­кту з ротом.

Ідея про­ва­ли­ла­ся, бо гля­да­чі — осо­бли­во фер­ме­ри — при­хо­ди­ли на матчі зі сво­ї­ми дзво­ни­ка­ми й ство­рю­ва­ли хаос. У резуль­та­ті судді повер­ну­ли­ся до свис­тків, але вже з пластику.

Робота рефері була небезпечнішою, ніж здається

Ранні пра­ви­ла хок­кею вигля­да­ли жор­сто­ко не лише для грав­ців. На поча­тку XX сто­лі­т­тя суддя мав кла­сти шайбу між клю­чка­ми двох спортс­ме­нів… рука­ми. Гравці почи­на­ли бійку за шайбу мит­тє­во, не чека­ю­чи, поки рефе­рі всти­гне відійти.

Порізи, пере­ло­ми паль­ців і трав­ми були зви­чною спра­вою. Лише у 1914 році пра­ви­ла змі­ни­ли, і шайбу поча­ли вки­да­ти з без­пе­чної від­ста­ні — так, як це роблять зараз.

Кубок Стенлі використовували зовсім не за призначенням

Кубок Стенлі — один із най­ві­до­мі­ших тро­фе­їв у спор­ті. Спочатку це була зви­чай­на чаша для пуншу, купле­на в Лондоні напри­кін­ці XIX сто­лі­т­тя. І її «побу­то­ве» мину­ле дало про себе знати.

Переможці мають право про­ве­сти з куб­ком один день — і за цей час з ним тра­пля­ло­ся все можли­ве. З нього пили шам­пан­ське, їли попкорн у кіно­те­а­трі, году­ва­ли собак, хре­сти­ли дітей і навіть вико­ри­сто­ву­ва­ли як дитя­че ліже­чко. Кубок губи­ли в кана­ві, топи­ли в став­ку, носи­ли в сауни та нічні клуби.

Попри це, на ньому досі гра­ві­ру­ють імена пере­мож­ців — іноді навіть з помил­ка­ми, які зали­ша­ю­ться там назавжди.

Хокей — це не лише швид­кість і сило­ва бороть­ба, а й дивна, часом абсур­дна істо­рія. Заборони, імпро­ві­зо­ва­ні шайби, небез­пе­чні пра­ви­ла й тро­фей, який бачив біль­ше, ніж деякі музеї, роблять цю гру зна­чно ціка­ві­шою, ніж зда­є­ться з пер­шо­го погляду.