Наукові факти про забобони: 5 доказів, які допоможуть мислити раціональніше

Забобони зда­ю­ться чимось наїв­ним: чорна кішка, щасли­ві шкар­пе­тки, страх перед роз­би­тим дзер­ка­лом. Але пара­докс у тому, що віра в ірра­ціо­наль­не — абсо­лю­тно нор­маль­на для люд­сько­го мозку. Більше того, її актив­но вивча­ють пси­хо­ло­ги, ней­ро­біо­ло­ги й навіть мікро­біо­ло­ги. Ось п’ять нау­ко­вих фактів про забо­бо­ни, які допо­мо­жуть поди­ви­ти­ся на них тве­ре­зі­ше — і без містики.

Забобони вивчали на… голубах

На поча­тку ХХ сто­лі­т­тя пси­хо­лог Беррес Скіннер про­вів екс­пе­ри­мент, який сьо­го­дні вва­жа­ють кла­си­кою пове­дін­ко­вої науки. Голубів помі­сти­ли у спе­ці­аль­ні клі­тки, де корм з’являвся авто­ма­ти­чно через одна­ко­ві про­між­ки часу — неза­ле­жно від дій птахів.

Але ста­ло­ся ціка­ве: якщо їжа випад­ко­во з’являлася в момент, коли голуб, напри­клад, повер­тав­ся або махав кри­лом, він почи­нав повто­рю­ва­ти цю дію знову і знову. Птах «вирі­шу­вав», що саме цей рух при­но­сить їжу.

Скіннер назвав це само­під­крі­пле­н­ням. І рівно так само пра­цю­ють люд­ські забо­бо­ни: якщо якась дія випад­ко­во збі­гла­ся з уда­чею, мозок швид­ко запи­сує її як «кори­сний ритуал».

Забобони допомогли відкрити нові антибіотики

У селі Бохо в Північній Ірландії сто­лі­т­тя­ми віри­ли, що земля з місце­во­го кла­до­ви­ща має цілю­щі вла­сти­во­сті. Люди клали її під поду­шку або вико­ри­сто­ву­ва­ли як наро­дні ліки.

У 2018 році вчені вирі­ши­ли пере­ві­ри­ти цей міф — і зна­йшли в ґрун­ті уні­каль­ний штам бакте­рій стре­пто­мі­це­тів. Ці мікро­ор­га­ні­зми виро­бля­ють спо­лу­ки, зда­тні зни­щу­ва­ти небез­пе­чні бакте­рії, стій­кі до суча­сних антибіотиків.

Зокрема ті, що викли­ка­ють важкі лікар­ня­ні інфе­кції. Забобон не був при­чи­ною ліку­ва­н­ня, але саме він збе­ріг зна­н­ня, які при­ве­ли до нау­ко­во­го прориву.

Ми стаємо менш забобонними, коли думаємо іноземною мовою

Дослідження пока­за­ли: коли люди оці­ню­ють «пога­ні» або «хоро­ші» при­кме­ти не рідною мовою, емо­цій­на реа­кція зна­чно слаб­шає. Розбите дзер­ка­ло вже не зда­є­ться ката­стро­фою, а пада­ю­ча зірка — не обі­цяє щастя.

Пояснення в тому, що забо­бон­ні асо­ці­а­ції фор­му­ю­ться в дитин­стві разом із мовою. Іноземна мова не має тако­го емо­цій­но­го «бага­жу», тому мисле­н­ня стає більш раціональним.

Схильність до забобонів частково передається у спадок

Деякі люди від при­ро­ди більш три­во­жні, ува­жні до дета­лей і схиль­ні шука­ти зако­но­мір­но­сті навіть там, де їх немає. Ці риси мають гене­ти­чну скла­до­ву — і саме вони роблять люди­ну більш вра­зли­вою до забо­бон­но­го мислення.

Еволюційно це мало сенс: той, хто бачив зв’язок між поді­я­ми (навіть помил­ко­вий), мав біль­ше шан­сів вижи­ти. Краще десять разів помил­ко­во зля­ка­ти­ся, ніж один раз не помі­ти­ти небезпеку.

Тому віра у «знаки» — це не дурість, а побі­чний ефект добре нала­што­ва­но­го мозку.

Талісмани справді можуть «працювати»

Не магі­єю — психологією.

У дослі­дже­н­нях уча­сни­кам дава­ли зав­да­н­ня на увагу й пам’ять. Частині з них дозво­ля­ли три­ма­ти при собі «щасли­вий» пре­дмет, а в інших його заби­ра­ли. Результат ста­біль­ний: ті, хто мав талі­сман, справ­ля­ли­ся краще.

Причина про­ста: віра в удачу під­ви­щує впев­не­ність, зни­жує три­во­жність і допо­ма­гає зосе­ре­ди­ти­ся. Мозок пра­цює ефе­ктив­ні­ше, коли не зайня­тий стра­хом провалу.

Забобони — це не озна­ка слаб­ко­сті чи неста­чі логі­ки. Це наслі­док того, як пра­цює люд­ський мозок: він шукає сенс, зв’язки й кон­троль навіть у випад­ко­во­сті. Наука не запе­ре­чує існу­ва­н­ня забо­бо­нів — вона пояснює, чому вони вини­ка­ють і як на нас впливають.